К основному контенту

Сообщения

ПРО ТЕРАКТ В ХАРКОВІ 22 ЛЮТОГО 2015 РОКУ

Сумний день. Війна все ближче й ближче підбирається до мого рідного Харкова. Вже багато було сказано і написано про той жахливий теракт, який стався сьогодні під час мирної ходи патріотичних харків'ян. Мені також є що про це сказати. Я стояла біля пам'ятника Шевченку разом з сотнями інших харків'ян, які прийшли туди для того, щоб згадати та віддати шану героям-харків'янам, які поклали своє життя за свободу України. Першим відчуттям, яке заполонило все моє тіло, коли з імпровізованої сцени сказали про те, що в районі Палацу спорту трапився вибух і постраждали люди, був страх. Але тривав він буквально якісь секунди. Я озирнулася навколо. Я не одна. Нас багато. Разом  - ми сила. Боятися нема чого. І від страху не залишилося й сліду. Є такі переломні події, які змінюють щось глибоко всередині тебе, змінюють так, що ти починаєш дивитися на світ якось по-іншому. Те, що мало значення, хвилину назад, здається вже нічого не вартим. Натомість, важливими стають зовсім інші ц...

"КРУТОЕ ПИКЕ" ИЛИ КАК Я ПОПАЛА В БОЛЬНИЦУ

"Доброе утро, солнышко!" - произнесла я, жмурясь от ярких солнечных лучиков, которые буквально ослепили меня, когда я выбежала со своего двора сегодня утром. И не успели эти слова слететь с моих губ, как я полетела вниз. Какая-то доля секунды и я уже сидела на льду, другая доля секунды - и я корчилась от боли посреди дороги. В этот миг для меня перестало существовать всё - остались только я и боль. Потом были искры в голове, я начала задыхаться... Не знаю как, но мне удалось доползти домой, упасть на пороге дома и буквально до смерти напугать папу. В общем это был самый "незабываемый полет" в моей жизни во всех смыслах этого слова. Но речь я буду вести не о нём, а о том, как я впервые за долгое время столкнулась с системой отечественной медицины. Так как изначально двигаться я не могла, опасаясь всяких переломов и трещин, на семейном совете было решено вызвать скорую. Последней можно поставить зачёт: приехали в течение 15 минут. Осмотрели, сделали большущий уко...

РОБОЧІ МАНДРИ ЦЕНТРАЛЬНО-ЗАХІДНОЮ УКРАЇНОЮ. ЧАСТИНА 1

Нещодавно моя нова робота подарувала мені прекрасну можливість трішки помандрувати Центрально-західною Україною. І я хочу поділитися з вами своїми враженнями від побаченого та почутого. А ось і карта мого маршруту. No Russian та україномовні французи Після виснажливої та повної неприємних емоцій подорожі поїздом Харків-Львів нас з директором зустріла Славута, а вірніше відділення міліції на станції Славута (пдробиці чому та як ми там опинилися якось розкажу в окремому пості). Далі ми на таксі поїхали до ресторану, де мали робити презентацію перед місцевими фермерами. Українські фермери - це дуже цікава та своєрідна аудиторія. За чотири дні поїздки ми виступили перед більш ніж 200-ма фермерами, і враження від цих людей в мене залишиться надовго. Але про все по порядку. Перше, що одразу потрапляє в вуха, коли опиняєшся на Хмельниччині, Вінниччині чи Черкащині, це те, що там всі спілкуються українською мовою (виняток Вінниця - там де не де можна почути і російськ...

САМ СЕБЕ ЖУРНАЛИСТ, ОПЕРАТОР И МОТАЖЁР! МОЙ ДЕБЮТ В ТЕЛЕЖУРНАЛИСТИКЕ

Я уже упоминала о том, что съемка телевизионного сюжета стала для меня настоящим испытанием. Из-за этого задания я даже думала оставить курсы журналистики. Но не зря же меня назвали Викторией)  В общем, сегодня хочу поделиться со всеми вами своей первой работой. По счастливому стечению обстоятельств посвящена она очень важному для Харькова и для меня лично событию - Маршу Мира, который прошел 18 января 2015 г. Я получила колоссальное удовольствие, приняв участие в этой акции и в последствие сделав о ней сюжет. Во время работы это экзаменационное задание постепенно перестало для меня быть таковым. Оно превратилось в занятие, которое мне нравилось и которое я хотела делать. Я буквально загорелась желанием показать всем, что Харьков - это украинский город, чтобы там ни говорили противники моей страны. И, думаю, у меня это получилось.  P.S. Вскоре обещаю ещё один сюжет, актуальный уже для моего родного поселка. Всё-таки журналистика затягивает)

ЖИЗНЬ БЕЗ СОС: РАССКАЗ ПЕРВЫЙ - О ТОМ, КАК Я БОЯЛАСЬ СНИМАТЬ

Всё-таки мир, в котором мы живем очень даже хорошо умеет о нас заботиться, если, конечно же, ему не мешать это делать. Очередной пример из жизни. Конечно же, моей. Во-первых, практически всем моим друзьям и читателям уже давно  известно мое отношение к тому, что сегодня  происходит в Украине. Я никогда не скрывала и не буду скрывать того, что я патриот своей страны и патриот земли, на которой я родилась и выросла. Тем не менее, несмотря на всё это я НИ РАЗУ за прошлый год не посетила ни одного собрания Евромайдана в Харькове. Не то, чтобы не хотела, наоборот, меня туда очень тянуло, но из-за постоянных занятий у меня не получалось этого сделать (скорее всего, я просто боялась, что со мной там может что-то случиться). Во-вторых, проучившись пол-года на курсах журналистики и дойдя до курса тележурналистики, я по-настоящему задумалась над тем, чтобы прекратить обучение на курсах. Да, именно так. Уж очень напугала меня эта тележурналистика, все эти съемки сюжетов, попыт...

ЧАС ЧУДЕС

У нас в народі існує повір'я, що в Святвечір трапляються різноманітні дива. Згадати хоча б гоголівську "Ніч перед Різдвом"... "Та це ж вигадки!", - можете сказати ви, - "Не існує в нашому житті ніяких чудес, це все лише казочки для дітей". На жаль, більша половина дорослих саме так і вважає. Мабуть, в цьому і є одна з найбільших проблем сучасного суспільства - загнані своїми повсякденними турботами та переживаннями, ми перестали вірити в дива. А вони, насправді, оточують нас всюди. Ми забули, як колись були дітьми і раділи здавалось би таким звичайнісіньким речам, як посмішка мами чи катання на плечах тата, забули з яким нетерпінням чекали в Новий рік на прихід Діда Мороза, і з яким блиском в очах буквально на крилах "летіли" до ялинки, щоб якнайшвидше розгорнути такі довгоочікувані подарунки. Ми вірили в казку, мабуть, саме тому вона й траплялася в нашому житті.   Але є люди, яких не вразив вірус дорослого скептицизму, люди, які, под...

НЕ ПОГОНЯ ЗА СЧАСТЬЕМ, А СЧАСТЬЕ ПОГОНИ

Вы счастливы? И как вы вообще представляете счастье? Для меня счастье уже давно перестало быть чем-то призрачным и недостижимым. Хотя раньше я постоянно его откладывала на потом. Мне все время казалось, что что-то в моей жизни не то и не так, и именно поэтому я не могу быть счастливой. Ну как я могу быть счастливой, когда а) у меня нет любимого человека? б) я вечно недовольна своей внешностью? в) у меня нет хорошей и интересной работы? г) да вообще всё в моей жизни не так, как я этого хочу! Но, оказывается, я не только могу быть счастливой, собственно, я и ЕСТЬ СЧАСТЛИВЫЙ ЧЕЛОВЕК! Правда, не всегда, но довольно часто. Я перестала ждать какого-то таинственного и магического счастья, которое однажды постучится в мою дверь, и начала собирать те небольшие крупицы счастья, которые встречаются в моей жизни каждый день. Собственно, это и называется жизнью ЗДЕСЬ И СЕЙЧАС, когда вдруг начинаешь ловить себя на мысли "Блин! Ведь прямо сейчас всё идеально, всё так, как оно и должно ...