Живые мысли

Кожна зима, немов маленька смерть І кожен лютий фінішує самогубством Бо холоди руйнують душу вщент Й часо́м лиш смерть рятує від безумства Смерть так і не здійснених надій і сподівань Безглуздих мрій, бажань, планів на завтра Стрімкий потік життя змиває без вагань Стільки зусиль було докладено, а варто? Не народившись, щира відповідь вмирає А замість неї ллються з вуст потоки фальші Бреши, бреши, але ж душа все добре знає Вона терпляча й не влаштовує демарші Однак все має свій ліміт й терпцю пружина Яку стискаєш вперто, борючись з собою Одного дня стріляє і тебе твоя ж лавина Збудована з брехні й страхів ховає під собою І враз стає отруйним кожен подих Чим більше дихаєш, тим менше хочеш жити Тікати - не втечеш, змиритись - подвиг Який під силу лиш героєві зробити Прийняти і очистити прощенням душу  І відпустити всіх, хто засмутив чи зрадив Безжально внутрішнього ката вбити мусиш Бо він один стоїть у тебе на заваді ...

Лютнева сирість пробирає до кісток Душа ослабла без тепла та сонця І з важкістю дається кожен крок Ну, де ж ти, весно?! Визираю у віконце А там хурделиця кружляє у танку І вітер справно крутить піруети Закуталась земля в ковдру пухку Такий пейзаж - натхнення для поета Однак термін придатності вже сплив Зимовий шарм втрачає свою силу Стомився погляд від оцих снігів Хоч якби би навкруги було красиво Та пробивається крізь лід нове життя Його не видно ще, але вже досить скоро Земля прокинеться й дзвінке серцебиття Природи-матінки оживить все навколо Потонуть в зелені дерева і кущі Їх увінчають, мов прикраси, пишні квіти Знов загудуть над вишнями хрущі Бо не вкрадуть у нас весну ні сніг, ні вітер  Лютий 2018 ©VB #VBpoems #VBlog