Кожна зима, немов маленька смерть
І кожен лютий фінішує самогубством
Бо холоди руйнують душу вщент
Й часо́м лиш смерть рятує від безумства
Смерть так і не здійснених надій і сподівань
Безглуздих мрій, бажань, планів на завтра
Стрімкий потік життя змиває без вагань
Стільки зусиль було докладено, а варто?
Не народившись, щира відповідь вмирає
А замість неї ллються з вуст потоки фальші
Бреши, бреши, але ж душа все добре знає
Вона терпляча й не влаштовує демарші
Однак все має свій ліміт й терпцю пружина
Яку стискаєш вперто, борючись з собою
Одного дня стріляє і тебе твоя ж лавина
Збудована з брехні й страхів ховає під собою
І враз стає отруйним кожен подих
Чим більше дихаєш, тим менше хочеш жити
Тікати - не втечеш, змиритись - подвиг
Який під силу лиш героєві зробити
Прийняти і очистити прощенням душу
І відпустити всіх, хто засмутив чи зрадив
Безжально внутрішнього ката вбити мусиш
Бо він один стоїть у тебе на заваді
Прине́сти Богові його в сакральну жертву
Святою кров'ю увесь бруд душевний змити
Благословляючи зиму за шанс померти
Спасибі кажучи весні за шанс ожити
Комментарии
Отправить комментарий