Живые мысли

Я пам'ятаю, як миттєво зруйнувались Мої надії, мрії й сподівання А я ж бо від землі вже відривалась Та не судилося... Нове випробування На міцність, силу духу, віру в себе Коли життя в нокаут відправляє І ти побита вся лежиш та знаєш треба Боротись далі, доки сил ще вистачає Реальність вкоротила мої крила Безцільним знову стало існування Літати більше не могла і лиш ходила Занурюючись у дзвінке мовчання Та з кожним кроком зцілювалась більше Прекрасний  світ навколо відкривала І погляд мій ставав яснішим, ширшим Коли в священну пустоту я поринала І огортав мені тоді чарівний спокій В якому часу вже не існувало Під плавний ритм мелодійних кроків Я розчинялась в просторі й зникала А поверталась зцілена й щаслива Любов'ю сповнена, що без кінця та краю Вона приходила раптово, наче злива Змивала бруд і в тілі грала водограєм Отак блукаючи алеями й стежками І в дощ, і в сніг, і в вітер, і в тумани Я поступово відкривала...

Кожна зима, немов маленька смерть І кожен лютий фінішує самогубством Бо холоди руйнують душу вщент Й часо́м лиш смерть рятує від безумства Смерть так і не здійснених надій і сподівань Безглуздих мрій, бажань, планів на завтра Стрімкий потік життя змиває без вагань Стільки зусиль було докладено, а варто? Не народившись, щира відповідь вмирає А замість неї ллються з вуст потоки фальші Бреши, бреши, але ж душа все добре знає Вона терпляча й не влаштовує демарші Однак все має свій ліміт й терпцю пружина Яку стискаєш вперто, борючись з собою Одного дня стріляє і тебе твоя ж лавина Збудована з брехні й страхів ховає під собою І враз стає отруйним кожен подих Чим більше дихаєш, тим менше хочеш жити Тікати - не втечеш, змиритись - подвиг Який під силу лиш героєві зробити Прийняти і очистити прощенням душу  І відпустити всіх, хто засмутив чи зрадив Безжально внутрішнього ката вбити мусиш Бо він один стоїть у тебе на заваді ...

Лютнева сирість пробирає до кісток Душа ослабла без тепла та сонця І з важкістю дається кожен крок Ну, де ж ти, весно?! Визираю у віконце А там хурделиця кружляє у танку І вітер справно крутить піруети Закуталась земля в ковдру пухку Такий пейзаж - натхнення для поета Однак термін придатності вже сплив Зимовий шарм втрачає свою силу Стомився погляд від оцих снігів Хоч якби би навкруги було красиво Та пробивається крізь лід нове життя Його не видно ще, але вже досить скоро Земля прокинеться й дзвінке серцебиття Природи-матінки оживить все навколо Потонуть в зелені дерева і кущі Їх увінчають, мов прикраси, пишні квіти Знов загудуть над вишнями хрущі Бо не вкрадуть у нас весну ні сніг, ні вітер  Лютий 2018 ©VB #VBpoems #VBlog

Безжально крає тишу твоє гучне мовчання Лиш очі мені кажуть, що скінчилася гра Ми просто подорожні, засліплені бажанням Літак наш приземлився й прощатись нам пора Сидиш поруч зі мною і чиниш тихе вбивство Все глибше в серце входить гіркої правди ніж Не допоможуть свідки і зайвим буде слідство Кохання - не людина. Вбивай же! Сміливіш!  Сиджу поруч з тобою та вже між нами прірва Такий близький і рідний вмить став ти геть чужим Та я лиш посміхаюсь, приймаю смерть покірно Біль все дурманить душу, стає таким п'янким Пізніше будуть сльози й годинні міркування Численні запитання з банальними "чому?" Останній поцілунок, обійми на прощання Й не сказане "кохаю" кладу я у труну Лютий 2018 © VB #VBpoems #VBlog

Сьогодні сонце завітало в гості, Теплом зігріло й гарний настрій принесло, Осяяло собою весь мій простір І сірі хмари наді мною розвело. Купаюсь я в його промінні й посміхаюсь, І знову всі думки лише про тебе. З тобою поруч я так само почуваюсь, Бо ти є сонце, що горить у моїм небі. Жовтень 2016 ©VB #VBpoems #VBlog

А небо плаче сірими дощами, Змиває все, що на душі болить, Все, що було і є зараз між нами, Усе, що могло б бути, тане вмить. Я знов не я... Себе я загубила, Тримаючись за те, чого нема. Боролася та більше вже несила, Бо в відповідь лише глуха пітьма. Звісно, ти маєш право обирати, Як будувати свій життєвий шлях, Пріоритети в ньому розставляти,  Лиш я тобі ніхто і звуть мене ніяк. Чому ж усім цим досі переймаюсь? Це ж не любов! Її б впізнала я. Та лиш з тобою поруч посміхаюсь, Ти барвами наповнюєш життя. Але чи варті ті хвилини щастя Годин очікувань в полоні самоти, Коли гадаю знов і знов, чи вдасться Тобі для мене бодай мить знайти? Не варті. Не дурна, все розумію, Коли щось дійсно хочеш, то знаходиш час. Та лиш про одного тебе я мрію, Того, хто воскресив вогонь, коли він згас. Кортить, і руки тягнуться до телефону А раптом написав? Наївна я. Але ж я хочу! Знов знімаю заборону, Пишу, відповідаєш і... не ті слова....

Я хочу зупинити час, Коли мене ти обіймаєш Цілуєш ніжно у чоло До серця міцно пригортаєш Коли навколо глупа ніч Наші турботи поглинає Її ми ділимо на двох А зорі нас благословляють Коли ми разом засинаєм Закутані в солодку втому Й в тепло твоє я поринаю Всю ніч купаюся я в ньому Коли світанок настає І не розплющивши ще очі Я відчуваю погляд твій Цю мить я зупинити хочу Хочу залишитися в ній  Без вчора, без сьогодні й завтра Всі межі стерти часові Всього на світі вона варта ©VB #VBpoems #VBlog

Я переехала в Киев одна и знакомых, я уже молчу о друзьях, у меня в столице практически не было. Поэтому все свободное от работы время я коротала в гордом одиночестве. Не то, чтобы я не общительная, как раз наоборот, но 2016 год выдался для меня не из легких, наступил этакий моральный кризис в жизни, я влезла в свою скорлупку и никак не хотела из нее вылазить. Поразительно, но мне было одновременно комфортно и некомфортно одной. С одной стороны, очень не хватало общения и поддержки со стороны, а с другой - в голове был такой бардак из мыслей, без разгребания которого приятного и продуктивного общения с кем-либо у меня все равно не получилось бы. Поэтому некомфортный комфорт все-таки победил. Вообще я могу смело писать книгу типа "Как прожить год в чужом городе одной без друзей и родных и при этом не сойти с ума"))) А с ума сойти хотелось, ведь та Вика, с которой я проводила все свое время, была еще тем персонажем. Потерявшаяся девочка, которая часто не понимала, что она ...

Втекти, так хочеться втекти Від спогадів, що вже не гріють Від сірих буднів самоти Від сумнівів, що не зумію Від докорів, страждань, вагання, Падінь, образ і гіркоти І безкінечного чекання Втекти, так хочеться втекти

Более двух лет мой блог молчал. Молчал не потому, что в моей жизни ничего не происходило. И не потому, что мне нечем было поделиться. Он молчал, потому что я просто перестала писать. Мое вдохновение помахало мне ручкой и улетело, не знаю точно, куда, но явно не в близкие края. Я его, конечно же, звала назад, пыталась заманить разными хитростями, но все было безрезультатно. В который раз я сидела перед пустым листиком на мониторе ноутбука, пальцы так и чесались радостно запрыгать по клавиатуре, но мой мозг впадал в какой-то ступор. В общем спустя полгода я бросила все эти тщетные попытки и полностью забила на блог.

Решила вам показать "другую Вику" - не депутата, не сыроеда, не аналитика, а простую девушку, которая не пишет мотивирующие посты и не строит из себя великого знатока жизни. Итак, представляю вам саркастически-реалистические размышления с нотками оптимизма, написанные три года назад в момент, когда меня в очередной раз "приперло к стенке". Конечно, с того момента многое изменилось, но многое осталось таким же самым. Таким образом, в некотором смысле этот пост актуален и сегодня. Пустота... Пустота во всём - в голове, в душе, в сердце, в мыслях, в жизни... Каким-то удивительным образом всё умудрилось в один момент потерять для меня смысл. Всё, что было важно вчера, сегодня уже не имеет никакого значения. Нет понимания, зачем мне нужно это делать. Нет желания вообще что-то делать, хотя ещё вчера оно было... Надоели умные книжки, твердящие, что "каждый человек - творец своей жизни", что "все окружающие люди являются нашим отражением" и "что...

Долго я шла к новому челленджу и наконец-то дошла! Чтобы хоть как-то скоротать свое одиночество в Киеве (помимо работы), мне просто жизненно важно на чем-то срочно заморочиться. А так как заморачиваться я отлично умею и люблю, то осталось только выбрать себе подходящее для этого занятие. Поскольку я являюсь поклонницей здорового образа жизни, хоть постоянно от него и хожу на сторону, я решила подобрать себе что-нибудь оздоравливающее, но вместе с тем не скучное и приятное в выполнении. Все, что касается спорта, я сразу отмела, потому что я его не люблю. Не получилось у меня за 30 лет привить себе любовь к фитнесу, аэробике,тренажерному залу, бегу и т.п., и я этот факт уже давно приняла. Но ходить-бродить, причем неважно где, это мое. Поэтому, когда я наткнулась на информацию о том, что для хорошего самочувствия и физической формы человеку нужно проходить 10 тыс. шагов в день, сразу же сказала себе: "Вот оно!" Никаких доказательств этого утверждения, честно сказать, я не...

Hello, dear friends! Кажись, сто лет уже ничего не писала))) Творческий кризис, так сказать, во время которого в моей жизни много чего изменилось, переформатировалось и началось по-новому. Очередной виток внутренней трансформации, выхода из зоны комфорта, осознание "где я" и что с этим делать... Боже, а мне же уже 30 стукнуло! Наверное, отдыхать я буду в следующей жизни, а в этой придется на этот отдых зарабатывать) Самое главное, важное и знаменательное событие, которое, наверное, я до конца пока еще так и не осознала - это переезд в Киев. Впервые я приехала в столицу со школьной экскурсией, когда училась в 10 классе. Тогда, глядя на панораму Киева в парке Вечной славы, я загорелась желанием жить в этом городе. Горела им целых 15 лет, пока оно наконец-то не претворилось в жизнь, и вот мы вместе: я и Киев, Киев и я! Нелегкое решение. Нелегко принималось, нелегко реализовывалось. И я, конечно же, пыталась от него убежать (стандартная схема). Но благо обстоятельства н...

Давно не писала. Не то, чтобы не было о чём писать. Конечно, было. И много о чём. А вот чего не было, так это настроения и времени. В общем, довольно таки стандартный набор, всегда оправдывающий неделание чего-либо, в том числе и ведение блога)  Знаете, как-то не задалось у меня начало этого года. Каким-то волшебным образом положения вещей практически во всех сферах моей жизни решили сложиться вовсе не так, как того хотелось бы мне, и испытать меня на прочность. Говоря на своем профессиональном жаргоне, коротко резюмирую вышесказанное - конъюнктура моей жизни резко ухудшилась и я вошла в зону высокой волатильности. Созданная за последние пол-года зона комфорта начала трещать по швам и разваливаться буквально на глазах. Хотелось бросить всё и всех и убежать от этого ада куда подальше. Но я же не из тех, кто идет легкими и заранее проигрышными путями, поэтому, да, было сложно, даже очень, но данный тест был успешно выдержан, и хотя в моей жизни по-прежнему царит полнейшая нераз...

Моя первая любовь... Не знаю, откуда взялась эта ностальгия, ведь я уже давным давно всё это пережила и отпустила. Может, это из-за того, что после двух лет молчания сегодня утром он вдруг написал мне сообщение. В День Святого Валентина. Какое дурацкое совпадение! Или это из-за тех снов, которые я часто вижу. Там мы снова вместе и при этом я ощущаю себя по-настоящему счастливой, чего никогда не испытываю в так называемой "яви". Это было единственный раз в моей жизни. Это настоящее чувство. Все остальное - лишь пародия, в которой я пыталась играть роли кого угодно, но только не себя самой.

В последнее время не хватает мне в жизни легкости, юмора, беззаботности и ...экспериментов. Есть идеи касательно новых экспериментальных программ, но начну с малого - несерьезного, но забавного эксперимента (а точнее даже ритуала) с веником, который, как утверждают люди опытные и знающие, помогает девушкам найти свою вторую половинку и выйти замуж. Так что, незамужние и засидевшиеся - запасайтесь попкорном и будем экспериментировать)

Не говори другим, что им должно есть, а ешь то, что потребно тебе, и храни молчание. Эпиктет Вегетарианство, веганство, сыроедение, праноедение - сейчас эти слова мы видим и слышим буквально на каждом шагу. Вокруг нас, куда ни посмотри и куда ни зайди, полно специалистов по питанию, которые наперебой твердят, что то питание, о которым они рассказывают, самое лучшее и самое полезное для человека. Вообще, о том, что нужно кушать, чтобы быть здоровым, сегодня вам не расскажет разве что очень ленивый человек. Все вдруг резко стали экспертами по питанию и раздают свои советы направо и налево, при этом часто сами их нарушая, или не задумываясь о том, что если это принесло пользу ему лично, не факт, что оно подойдет и не навредит другому человеку. Обо всем этом я знаю не понаслышке, ведь сама такой была, пытаясь изображать из себя "эксперта в области сыроедения"! В общем ситуация в сфере питания в современном мире сегодня дошла до маразма  - за всех нас буквально решают, что...

Знаете, есть такая хорошая поговорка: "Не мала баба клопоту, купила порося"? Вот аналогичная история складывается и у меня в жизни, только вместо "баби" - я, а вместо "порося" - мое депутатство. Я уже устала считать количество людей, которые после некоторых рассказов о моем новом амплуа, смотрели на меня с искренним удивлением и задавали один единственный вопрос: "Зачем оно тебе нужно?" Ну если бы не было нужно, я бы не пошла на выборы и не получила бы мандат. Так что однозначно нужно! Это огромный challenge для меня как личности и человека. Суметь расставить приоритеты между работой и депутатской деятельностью так, чтобы быть эффективной и там, и там; суметь без связей и финансовых средств результативно выполнять взятые на себя обязательства перед людьми, помогая им и защищая их интересы; суметь не реагировать и не впускать в себя весь тот негатив, который некоторые люди излучают в мой адрес; суметь, несмотря на всю грязь и гниль этой продаж...

З а роки незалежності у багатьох українців склалося таке враження, що депутат чи то районної, чи то обласної та й, взагалі, будь-якої ради - це такий огрядний дядечко десь за 50, а то й 60 років, у якого, як правило, є власний бізнес або за яким «хтось» стоїть і який в тій самій раді працює, перш за все, на своє благо або благо того хто допоміг йому туди потрапити. Довгий час таких депутатів була більшість. Правду кажучи, вони й зараз є, але молодь з усіх боків починає вливатися в політичне життя України, ламати «депутатські стереотипи» та відроджувати такі давно вже забутті багатьма українцями поняття, як порядність, чесність, справедливість та відповідальність. Мене звати Блажко Вікторія Юріївна, і я одна серед тих відчайдушних і сміливих молодих людей, які не побоялися кинути виклик продажній і корупційній системі влади і докласти всіх зусиль, щоб багата і процвітаюча Україна з утопії перетворилася на реальність. Багато подорожуючи Європою, я все ніяк не могла зрозуміти, ч...

Політична система України — це справжнісінький монстр, котрий вже зжер не одну світлу людину, яка дійсно намагалася щось змінити в цій країні. Але і цього монстра, як і будь-якого іншого, можна перемогти. Як? Звичайно ж тільки спільними об'єднаними зусиллями. І якщо почати атакувати його масового з усіх сторін. Власне кажучи, ми вже його атакуємо. Нехай поки що це досить неузгоджені та в багатьох випадках поодинокі атаки, але вони вже є, і з кожним днем їх стає все більше. Люди потихеньку «прокидаються», але «сплячих» ще дуже багато.