Живые мысли

Лютнева сирість пробирає до кісток Душа ослабла без тепла та сонця І з важкістю дається кожен крок Ну, де ж ти, весно?! Визираю у віконце А там хурделиця кружляє у танку І вітер справно крутить піруети Закуталась земля в ковдру пухку Такий пейзаж - натхнення для поета Однак термін придатності вже сплив Зимовий шарм втрачає свою силу Стомився погляд від оцих снігів Хоч якби би навкруги було красиво Та пробивається крізь лід нове життя Його не видно ще, але вже досить скоро Земля прокинеться й дзвінке серцебиття Природи-матінки оживить все навколо Потонуть в зелені дерева і кущі Їх увінчають, мов прикраси, пишні квіти Знов загудуть над вишнями хрущі Бо не вкрадуть у нас весну ні сніг, ні вітер  Лютий 2018 ©VB #VBpoems #VBlog

Безжально крає тишу твоє гучне мовчання Лиш очі мені кажуть, що скінчилася гра Ми просто подорожні, засліплені бажанням Літак наш приземлився й прощатись нам пора Сидиш поруч зі мною і чиниш тихе вбивство Все глибше в серце входить гіркої правди ніж Не допоможуть свідки і зайвим буде слідство Кохання - не людина. Вбивай же! Сміливіш!  Сиджу поруч з тобою та вже між нами прірва Такий близький і рідний вмить став ти геть чужим Та я лиш посміхаюсь, приймаю смерть покірно Біль все дурманить душу, стає таким п'янким Пізніше будуть сльози й годинні міркування Численні запитання з банальними "чому?" Останній поцілунок, обійми на прощання Й не сказане "кохаю" кладу я у труну Лютий 2018 © VB #VBpoems #VBlog

Сьогодні сонце завітало в гості, Теплом зігріло й гарний настрій принесло, Осяяло собою весь мій простір І сірі хмари наді мною розвело. Купаюсь я в його промінні й посміхаюсь, І знову всі думки лише про тебе. З тобою поруч я так само почуваюсь, Бо ти є сонце, що горить у моїм небі. Жовтень 2016 ©VB #VBpoems #VBlog

А небо плаче сірими дощами, Змиває все, що на душі болить, Все, що було і є зараз між нами, Усе, що могло б бути, тане вмить. Я знов не я... Себе я загубила, Тримаючись за те, чого нема. Боролася та більше вже несила, Бо в відповідь лише глуха пітьма. Звісно, ти маєш право обирати, Як будувати свій життєвий шлях, Пріоритети в ньому розставляти,  Лиш я тобі ніхто і звуть мене ніяк. Чому ж усім цим досі переймаюсь? Це ж не любов! Її б впізнала я. Та лиш з тобою поруч посміхаюсь, Ти барвами наповнюєш життя. Але чи варті ті хвилини щастя Годин очікувань в полоні самоти, Коли гадаю знов і знов, чи вдасться Тобі для мене бодай мить знайти? Не варті. Не дурна, все розумію, Коли щось дійсно хочеш, то знаходиш час. Та лиш про одного тебе я мрію, Того, хто воскресив вогонь, коли він згас. Кортить, і руки тягнуться до телефону А раптом написав? Наївна я. Але ж я хочу! Знов знімаю заборону, Пишу, відповідаєш і... не ті слова....

Я хочу зупинити час, Коли мене ти обіймаєш Цілуєш ніжно у чоло До серця міцно пригортаєш Коли навколо глупа ніч Наші турботи поглинає Її ми ділимо на двох А зорі нас благословляють Коли ми разом засинаєм Закутані в солодку втому Й в тепло твоє я поринаю Всю ніч купаюся я в ньому Коли світанок настає І не розплющивши ще очі Я відчуваю погляд твій Цю мить я зупинити хочу Хочу залишитися в ній  Без вчора, без сьогодні й завтра Всі межі стерти часові Всього на світі вона варта ©VB #VBpoems #VBlog

Я переехала в Киев одна и знакомых, я уже молчу о друзьях, у меня в столице практически не было. Поэтому все свободное от работы время я коротала в гордом одиночестве. Не то, чтобы я не общительная, как раз наоборот, но 2016 год выдался для меня не из легких, наступил этакий моральный кризис в жизни, я влезла в свою скорлупку и никак не хотела из нее вылазить. Поразительно, но мне было одновременно комфортно и некомфортно одной. С одной стороны, очень не хватало общения и поддержки со стороны, а с другой - в голове был такой бардак из мыслей, без разгребания которого приятного и продуктивного общения с кем-либо у меня все равно не получилось бы. Поэтому некомфортный комфорт все-таки победил. Вообще я могу смело писать книгу типа "Как прожить год в чужом городе одной без друзей и родных и при этом не сойти с ума"))) А с ума сойти хотелось, ведь та Вика, с которой я проводила все свое время, была еще тем персонажем. Потерявшаяся девочка, которая часто не понимала, что она ...

Втекти, так хочеться втекти Від спогадів, що вже не гріють Від сірих буднів самоти Від сумнівів, що не зумію Від докорів, страждань, вагання, Падінь, образ і гіркоти І безкінечного чекання Втекти, так хочеться втекти