ОКЕАН ПАТРІОТИЗМУ ТА ЄДНОСТІ!

Трапляються в житті події, про які ти просто не можеш не написати - настільки вони тебе вражають та надихають. Такою подією для мене став концерт українського гурту Океан Ельзи, який пройшов в моєму рідному Харкові на стадіоні "Металіст" вчора 14 червня. Навіть не знаю, в якій якості я більше запам'ятаю цю подію - як музичну, чи як патріотичну, адже до цього ніде в Харкові в одному місці я не бачила такої кількості людей, які справді люблять свою країну (а згідно підрахунків, вчорашній концерт відвідало близько 28 тис. глядачів!).

Купуючи квитки на  цю подію, присвячену 20-ій річниці існування гурту, ще півроку тому назад, я і подумати не могла, що здавалось би звичайнісінький концерт вже без сумніву моєї улюбленої української групи стане такою важливою і знаковою подією не тільки в моєму житі і житті мого міста, але і в житті всієї нашої країни, яку зараз всі намагаються роздерти на шматки. Я пам'ятаю минулий рік і ті два концерти Океану, які я відвідала в Палаці Спорту. Це було щось неймовірне! Практично не слухаючи до цього музику Вакарчука і Ко, після першого їхнього концерту в Харкові я одразу ж закачала всі їхні альбоми та заслухала їх буквально "до дірок"))) Я думаю, що говорити про те наскільки талановитий Славко і наскільки сильні в нього тексти пісень немає ніякого сенсу, адже ви і так все це знаєте. Тому коли з'явилася інформація про додатковий концерт у Харкові, я не роздумуючи купила квиток у фан-зону і "відірвалася" на тому концерті так, що вийшла з Палацу Спорту буквально вся мокра, але надзвичайно щаслива! Мабуть, в плані відриву та енергетики, це був найкращий концерт, який я коли-небудь відвідувала. Але цьогорічний концерт ОЕ теж назавжди закарбується в моїй пам'яті, але не так, як попередній, а трішки по-іншому.  

Не те щоб на вчорашньому виступі Океану було менш драйвово - навпаки драйву вистачало, про що свідчить те, що сьогодні я навіть відмінила свою ранкову пробіжку, адже після вечірніх танцюльок ноги гуділи так, що я просто побоялася давати їм одразу таке сильне навантаження. І в плані організації та комфорту глядачів все було на вищому рівні - після задушливого Палацу Спорту танці під відкритим небом на величезному стадіоні "Металіст", коли прохолодний вітерець періодично дмухає тобі в обличчя, здаються просто вершиною комфорту. Звісно, поблизу сцени стояти було трішки тіснувато та душнувато, але ближче до країв фан-зони було досить багато простору і щоб потанцювати, і щоб поскакати, нікому не заважаючи, та й сцену звідти було видно набагато краще, особливо таким низеньким дівчатам як я)))) Слід сказати, що десь половину концерту я провела  практично в самому епіцентрі подій - в середині фан-зони,   гідно оцінивши всі її "переваги". З одного боку від нас стояв чоловік, який періодично попивав який алкоголь з фляжки, закушуючи його Ананасними цукерками, а з іншого боку хлопці їли смажений арахіс. Мікс цих двох запахів плюс запах чогось (пардон!) не зовсім чистого тіла, а також відсутність можливості потанцювати так, щоб когось не зачепити, і невидимість не те що сцени, а навіть великих екранів з трансляцією за руками та спинами сидячих на плечах у хлопців дівчат, зовсім не сприяли отриманню 100%-го задоволення від концерту, і змушували почувати себе однією із шпрот в консервній банці))) Саме це і стало причиною того, що ми з дівчатами пішли крізь натовп шукати краще місце для перегляду концерту, і ми його знайшли. Тепер я точно знаю, що на концертах в фан-зоні краще стояти ближче до краю. Раджу і вам взяти це на замітку!

Трішки відхилившись від основної думки, я хочу повернутися до того, що ж відрізняло цей концерт ОЕ від тих попередніх концертів, на я яких я була. По-перше, це відсутність безтурботності. І це було помітно, перш за все, в самому Вакарчуку. Події, які відбуваються в Україні ці останні півроку, наклали свій відбиток на кожного громадянина нашої країни. Ну не може людина, яка любить свою країну і яка є справжнім патріотом своєї держави, безтурботно стрибати на сцені і весь час щиро посміхатися, коли те, що зараз відбувається в Донецькій та Луганській областях, буквально як ніж крає її серце, особливо після трагічної звістки про загибель 49 українських воєнних на борту збитого сепаратистами літака. Звісно, Славко і посміхався, і стрибав, і як завжди заряджав всіх своєю неймовірною енергетикою, але це був не той Славко, якого я бачила рік тому назад. В його очах, як і в усьому силуеті прослідковувався якийсь глибокий і дуже сильний сум, сум людини, яка всією душею прагне кращого для своєї країни і яка не розуміє, як взагалі  можна було так розсварити українців. Адже і в Донецьку, і у Львові, і в Ялті, і в Києві на концерти гурту завжди приходили гарні усміхнені люди, які всі разом щиро співали пісні гурту українською мовою і завжди приносили на концерти українські прапори. І у всіх них однаково горіли очі, і ніколи не виникало ніякого непорозуміння  і агресії по відношенню один до одного! Як так сталося, що буквально за пару місяців у деяких українців прокинулася така люта ненависть до своєї держави і всього українського, чесно кажучи, я теж не розумію, як мабуть і більшість з тих, хто був вчора на стадіоні "Металіст". І хоча вчорашній концерт допоміг всім нам, стомленим за останні місяці нескінченним потоком жахливих новин, бодай хоч на мить розслабитися і повернутися  до колишнього так би мовити "нормального" життя, мені здалося, що вийшло це далеко не в усіх. Так, люди співали, стрибали і танцювали разом з Вакарчуком, але десь глибоко в душі той неспокій, те напруження, які в кожному з нас так старанно ростили та плекали всі ці останні півроку ЗМІ, як нашої, так і сусідньої країни, нікуди не зникли і, скоріш за все, залишаться там ще надовго. 

По-друге, я запам'ятаю цей концерт Океану Ельзи ще тому, що з моменту початку подій на Майдані я ВПЕРШЕ почувалася вільно та безпечно в своєму рідному Харкові, скандуючи "Слава Україні! Героям Слава!" та співаючи гімн України. Ви не уявляєте, як багато це значило для мене, адже до цього, правду кажучи, я боялася вийти в Харкові з пов'язаною жовто-блакитною стрічкою і чітко продемонструвати свою громадянську позицію. А вчора все було по-іншому - я побачила зовсім інший Харків, обличчям якого є гарні усміхнені люди в українських вишиванках та віночках, з жовто-блакитними стрічками і прапорами, з будь-якими елементами образу в жовто-блакитних кольорах, починаючи від нігтів та закінчуючи намальованими на щоках маленькими українськими прапорцями. Звичайно, не буду стверджувати, що всі, хто прийшов на концерт, є щирими патріотами, але більшість з нас були саме такими, і це було видно неозброєним оком. Парадоксально, але Океанові Ельзи і Святославу Вакарчуку в цей нелегкий для нас всіх і для країни в цілому час вдалося зробити неймовірне - ОБ'ЄДНАТИ УКРАЇНЦІВ! І не тільки навколо своєї музики, але і навколо держави Україна! 

Мабуть, у мене не вистачить слів, щоб описати весь той спектр емоцій, які я відчула під час виконання пісні "Вище неба". Це була акустична версія, і це було щось нереальне. Пам'ятаю, як минулого року гурт присвятив цю пісню загиблим харківським альпіністам, котрих розстріляли напередодні концерту в Пакистані. Тоді я вперше почула цю пісню в такому виконанні, і це було досить душевно, але не так душевно, як цього разу. Цього року перед піснею від Славка не прозвучало жодного слова, але ми всі добре знали, кому вона присвячується. На час виконання "Вище неба" весь стадіон замерехтів яскравими крихітними вогниками. Було так гарно, що інколи здавалося, що всі ми перенеслися на небо до всіх тих героїв, які полягли за свободу і незалежність нашої держави за ці останні півроку. "І я відчуваю, як падаю в небо, Як падаю в небо і краю нема..." Віртуозний спів Славка тільки додавав емоцій. Це було так чуттєво, так глибоко, так боляче, так патріотично і так сильно, що всю пісню по шкірі бігали мурахи, а на очі періодично накочувалися сльози. Апофеозом цього дійства стало виконання приспіву пісні усім стадіоном! І ось вона та єдність, яку зараз всі так шукають! Ось вона - зовсім поруч! І проявляється вона не в тому, що всі повинні розмовляти однією мовою і вшановувати одних і тих же героїв, а в гідних людських якостях і цінностях, таких як взаємодопомога, взаємоповага, взаємопідтримка, співчуття, доброта, щирість і любов - любов до себе, любов до інших людей, любов до своєї Батьківщини!

Іншою піснею, яка буквально перевернула все всередині, була "Стіна". Славко сам зізнався, що не очікував наскільки актуальною стане ця пісня майже через рік після її написання. Текст "Стіни" дійсно дуже сильний і пророчий, принаймні я на це дуже сподіваюсь. Мені здається, що під час її шаленого виконання рівень національної єдності, самосвідомості  та патріотизму всіх присутніх на концерті досягнув своєї критичної точки. Вакарчук разом з українським прапором на сцені, а також десятки прапорів на стадіоні, які жваво майоріли над головами прихильників протягом всієї пісні також зробили своє діло. Рівень емоцій та енергетики просто зашкалював, як у хлопців на сцені, так і у всіх, глядачів у фан-зонах та на трибунах. Це були енергії єдності, справедливості і сили, які, здавалося, об'єдналися разом і потужним променем вдарили прямо в нічне небо Харкова, звідки розсіялися над усією нашою ненькою Україною! Саме під час виконання "Стіни" в моєму серці значно зміцнилася надія на те, що НІКОМУ І НІЧОМУ НЕ ВДАСТЬСЯ ЗНИЩИТИ УКРАЇНУ ТА УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД! Я відчула нашу єдність і нашу силу! Силу таких же звичайних хлопців і дівчат, які стояли вчора поруч зі мною, які вірять в справедливість, які живуть по совісті і безмежно люблять свою рідну країну! І я впевнена, що поки в Україні будуть залишатися такі люди, наша країна буде жити, і ні одному ворогові не вдасться її знищити! "І вистачить нам сили зробити так, щоби впала стіна!"

Атмосфера під час виконання інших пісень також була неймовірна - не раз "Металіст" починав мерехтіти тисячами вогників, не раз єдиний злагоджений "голос" глядачів перекривав голос Славка, не раз виконання пісень переривалося бурхливими оплесками і не раз група виходила на біс (власне це було аж три  рази!), але виконання саме тих двох пісень, які я згадала вище, найбільше запали мені в душу. Окремо слід згадати просто неймовірно гарний флешмоб з кульками у вигляді серця, яскраві плакати з написом "Вітаємо", надзвичайно ніжне та романтичне виконання "На небі", "Не питай!" та "Обійми" та сильне емоційне забарвлення "На лінії вогню", "Більше за нас" та "Все буде добре". Взагалі кожна пісня звучала по особливому і викликала цілий спектр різних емоцій! Це було просто супер!

Підсумовуючи, хочу сказати, що вчорашнє дійство на "Металісті" було набагато більшим, чим просто фантастичний концерт! Це було те, що сьогодні так необхідно нам усім! Нам треба було відчути, що Харків- це Україна, що ми єдині, сильні і непереможні. І ми це відчули завдяки Океанові Ельзи!

Україні надзвичайно пощастило, що у нас є такі чудові музиканти як хлопці з Океану Ельзи, а також, не побоюсь цього сказати, справжня Людина з великої літери, надзвичайно талановита, розумна, харизматична, справжній патріот своєї країни Святослав Вакарчук! Я безмежно поважаю Славка за все, що він робить для України і за ту радість, яку дарують мільйонам людей не тільки в Україні, а й за її межами пісні Океану Ельзи! Дуже дякую вам, хлопці, що не побоялися грати концерти в такий важкий для України час, за те що подарували нам кілька неймовірних годин відпочинку і спокою, і за те що ви одні з небагатьох людей, які дійсно об'єднують українців! За такими людьми майбутнє України!Слава Океану Ельзи! Слава  Україні!!!

P.S. І все буде добре для кожного з нас! :-)

 І дякую авторам фото і відео, які я знайшла в мережі Вконтакте та на YouTube!