К основному контенту

Сообщения

ЗЦІЛЕННЯ

Я пам'ятаю, як миттєво зруйнувались Мої надії, мрії й сподівання А я ж бо від землі вже відривалась Та не судилося... Нове випробування На міцність, силу духу, віру в себе Коли життя в нокаут відправляє І ти побита вся лежиш та знаєш треба Боротись далі, доки сил ще вистачає Реальність вкоротила мої крила Безцільним знову стало існування Літати більше не могла і лиш ходила Занурюючись у дзвінке мовчання Та з кожним кроком зцілювалась більше Прекрасний  світ навколо відкривала І погляд мій ставав яснішим, ширшим Коли в священну пустоту я поринала І огортав мені тоді чарівний спокій В якому часу вже не існувало Під плавний ритм мелодійних кроків Я розчинялась в просторі й зникала А поверталась зцілена й щаслива Любов'ю сповнена, що без кінця та краю Вона приходила раптово, наче злива Змивала бруд і в тілі грала водограєм Отак блукаючи алеями й стежками І в дощ, і в сніг, і в вітер, і в тумани Я поступово відкривала
Недавние сообщения

WINTER SUICIDE

Кожна зима, немов маленька смерть І кожен лютий фінішує самогубством Бо холоди руйнують душу вщент Й часо́м лиш смерть рятує від безумства Смерть так і не здійснених надій і сподівань Безглуздих мрій, бажань, планів на завтра Стрімкий потік життя змиває без вагань Стільки зусиль було докладено, а варто? Не народившись, щира відповідь вмирає А замість неї ллються з вуст потоки фальші Бреши, бреши, але ж душа все добре знає Вона терпляча й не влаштовує демарші Однак все має свій ліміт й терпцю пружина Яку стискаєш вперто, борючись з собою Одного дня стріляє і тебе твоя ж лавина Збудована з брехні й страхів ховає під собою І враз стає отруйним кожен подих Чим більше дихаєш, тим менше хочеш жити Тікати - не втечеш, змиритись - подвиг Який під силу лиш героєві зробити Прийняти і очистити прощенням душу  І відпустити всіх, хто засмутив чи зрадив Безжально внутрішнього ката вбити мусиш Бо він один стоїть у тебе на заваді Прине

ЗА КРОК ДО ВЕСНИ

Лютнева сирість пробирає до кісток Душа ослабла без тепла та сонця І з важкістю дається кожен крок Ну, де ж ти, весно?! Визираю у віконце А там хурделиця кружляє у танку І вітер справно крутить піруети Закуталась земля в ковдру пухку Такий пейзаж - натхнення для поета Однак термін придатності вже сплив Зимовий шарм втрачає свою силу Стомився погляд від оцих снігів Хоч якби би навкруги було красиво Та пробивається крізь лід нове життя Його не видно ще, але вже досить скоро Земля прокинеться й дзвінке серцебиття Природи-матінки оживить все навколо Потонуть в зелені дерева і кущі Їх увінчають, мов прикраси, пишні квіти Знов загудуть над вишнями хрущі Бо не вкрадуть у нас весну ні сніг, ні вітер  Лютий 2018 ©VB #VBpoems #VBlog

ТИХЕ ВБИВСТВО

Безжально крає тишу твоє гучне мовчання Лиш очі мені кажуть, що скінчилася гра Ми просто подорожні, засліплені бажанням Літак наш приземлився й прощатись нам пора Сидиш поруч зі мною і чиниш тихе вбивство Все глибше в серце входить гіркої правди ніж Не допоможуть свідки і зайвим буде слідство Кохання - не людина. Вбивай же! Сміливіш!  Сиджу поруч з тобою та вже між нами прірва Такий близький і рідний вмить став ти геть чужим Та я лиш посміхаюсь, приймаю смерть покірно Біль все дурманить душу, стає таким п'янким Пізніше будуть сльози й годинні міркування Численні запитання з банальними "чому?" Останній поцілунок, обійми на прощання Й не сказане "кохаю" кладу я у труну Лютий 2018 © VB #VBpoems #VBlog

СОНЦЕ

Сьогодні сонце завітало в гості, Теплом зігріло й гарний настрій принесло, Осяяло собою весь мій простір І сірі хмари наді мною розвело. Купаюсь я в його промінні й посміхаюсь, І знову всі думки лише про тебе. З тобою поруч я так само почуваюсь, Бо ти є сонце, що горить у моїм небі. Жовтень 2016 ©VB #VBpoems #VBlog

РОЗДВОЄНІСТЬ

А небо плаче сірими дощами, Змиває все, що на душі болить, Все, що було і є зараз між нами, Усе, що могло б бути, тане вмить. Я знов не я... Себе я загубила, Тримаючись за те, чого нема. Боролася та більше вже несила, Бо в відповідь лише глуха пітьма. Звісно, ти маєш право обирати, Як будувати свій життєвий шлях, Пріоритети в ньому розставляти,  Лиш я тобі ніхто і звуть мене ніяк. Чому ж усім цим досі переймаюсь? Це ж не любов! Її б впізнала я. Та лиш з тобою поруч посміхаюсь, Ти барвами наповнюєш життя. Але чи варті ті хвилини щастя Годин очікувань в полоні самоти, Коли гадаю знов і знов, чи вдасться Тобі для мене бодай мить знайти? Не варті. Не дурна, все розумію, Коли щось дійсно хочеш, то знаходиш час. Та лиш про одного тебе я мрію, Того, хто воскресив вогонь, коли він згас. Кортить, і руки тягнуться до телефону А раптом написав? Наївна я. Але ж я хочу! Знов знімаю заборону, Пишу, відповідаєш і... не ті слова.

ЗУПИНИТИ ЧАС

Я хочу зупинити час, Коли мене ти обіймаєш Цілуєш ніжно у чоло До серця міцно пригортаєш Коли навколо глупа ніч Наші турботи поглинає Її ми ділимо на двох А зорі нас благословляють Коли ми разом засинаєм Закутані в солодку втому Й в тепло твоє я поринаю Всю ніч купаюся я в ньому Коли світанок настає І не розплющивши ще очі Я відчуваю погляд твій Цю мить я зупинити хочу Хочу залишитися в ній  Без вчора, без сьогодні й завтра Всі межі стерти часові Всього на світі вона варта ©VB #VBpoems #VBlog