Живые мысли

Сумний день. Війна все ближче й ближче підбирається до мого рідного Харкова. Вже багато було сказано і написано про той жахливий теракт, який стався сьогодні під час мирної ходи патріотичних харків'ян. Мені також є що про це сказати. Я стояла біля пам'ятника Шевченку разом з сотнями інших харків'ян, які прийшли туди для того, щоб згадати та віддати шану героям-харків'янам, які поклали своє життя за свободу України. Першим відчуттям, яке заполонило все моє тіло, коли з імпровізованої сцени сказали про те, що в районі Палацу спорту трапився вибух і постраждали люди, був страх. Але тривав він буквально якісь секунди. Я озирнулася навколо. Я не одна. Нас багато. Разом  - ми сила. Боятися нема чого. І від страху не залишилося й сліду. Є такі переломні події, які змінюють щось глибоко всередині тебе, змінюють так, що ти починаєш дивитися на світ якось по-іншому. Те, що мало значення, хвилину назад, здається вже нічого не вартим. Натомість, важливими стають зовсім інші ц

"Доброе утро, солнышко!" - произнесла я, жмурясь от ярких солнечных лучиков, которые буквально ослепили меня, когда я выбежала со своего двора сегодня утром. И не успели эти слова слететь с моих губ, как я полетела вниз. Какая-то доля секунды и я уже сидела на льду, другая доля секунды - и я корчилась от боли посреди дороги. В этот миг для меня перестало существовать всё - остались только я и боль. Потом были искры в голове, я начала задыхаться... Не знаю как, но мне удалось доползти домой, упасть на пороге дома и буквально до смерти напугать папу. В общем это был самый "незабываемый полет" в моей жизни во всех смыслах этого слова. Но речь я буду вести не о нём, а о том, как я впервые за долгое время столкнулась с системой отечественной медицины. Так как изначально двигаться я не могла, опасаясь всяких переломов и трещин, на семейном совете было решено вызвать скорую. Последней можно поставить зачёт: приехали в течение 15 минут. Осмотрели, сделали большущий уко

Нещодавно моя нова робота подарувала мені прекрасну можливість трішки помандрувати Центрально-західною Україною. І я хочу поділитися з вами своїми враженнями від побаченого та почутого. А ось і карта мого маршруту. No Russian та україномовні французи Після виснажливої та повної неприємних емоцій подорожі поїздом Харків-Львів нас з директором зустріла Славута, а вірніше відділення міліції на станції Славута (пдробиці чому та як ми там опинилися якось розкажу в окремому пості). Далі ми на таксі поїхали до ресторану, де мали робити презентацію перед місцевими фермерами. Українські фермери - це дуже цікава та своєрідна аудиторія. За чотири дні поїздки ми виступили перед більш ніж 200-ма фермерами, і враження від цих людей в мене залишиться надовго. Але про все по порядку. Перше, що одразу потрапляє в вуха, коли опиняєшся на Хмельниччині, Вінниччині чи Черкащині, це те, що там всі спілкуються українською мовою (виняток Вінниця - там де не де можна почути і російську мову).