Втекти, так хочеться втекти
Від спогадів, що вже не гріють
Від сірих буднів самоти
Від сумнівів, що не зумію
Від докорів, страждань, вагання,
Падінь, образ і гіркоти
І безкінечного чекання
Від болю, сліз, розчарування
Від мороку і темноти
Від цього саморуйнування
Коли в усьому винна ти
Від нервів, злості та проблем
Від відчаю та пустоти
Що поглинають з кожним днем
І вже не хочеш далі йти
Від всіх примарних ідеалів
Яких я мушу досягти
Шкідливих звичок, що дістали
Втекти, так хочеться втекти
Від сподівань, марних надій
Що є якісь там я і ти
І тих постійних ностальгій
Несила їх в собі нести
Від непомірного бажання
Любов тобою наректи
Й твого безжального мовчання
Ох, як же хочеться втекти!
Й летіти, бігти світ за очі
Щоби ніхто не міг знайти
Туди, де буде все, як хочу
Й себе я зможу віднайти
Але чи є той сенс тікати
Задля примарної мети?
Бо так це все не подолати
Адже від себе не втекти
©VB #VBpoems @VBlog
Комментарии
Отправить комментарий