Нещодавно моя нова робота подарувала мені прекрасну можливість трішки помандрувати Центрально-західною Україною. І я хочу поділитися з вами своїми враженнями від побаченого та почутого. А ось і карта мого маршруту.
No Russian та україномовні французи
Після виснажливої та повної неприємних емоцій подорожі поїздом Харків-Львів нас з директором зустріла Славута, а вірніше відділення міліції на станції Славута (пдробиці чому та як ми там опинилися якось розкажу в окремому пості). Далі ми на таксі поїхали до ресторану, де мали робити презентацію перед місцевими фермерами. Українські фермери - це дуже цікава та своєрідна аудиторія. За чотири дні поїздки ми виступили перед більш ніж 200-ма фермерами, і враження від цих людей в мене залишиться надовго. Але про все по порядку.
Перше, що одразу потрапляє в вуха, коли опиняєшся на Хмельниччині, Вінниччині чи Черкащині, це те, що там всі спілкуються українською мовою (виняток Вінниця - там де не де можна почути і російську мову). Причому не такою українською, як, скажімо, на Закарпатті, а "зрозумілою" українською (ті хто був на Закарпатті, думаю, мене зрозуміють). Так, інколи буває у місцевих жителів і вириваються слова на суржику, але все одно українська мова тут набагато чистіша, аніж, наприклад, на Полтавщині чи в селах Східної України. Отже, маючи таку чудову нагоду, я також вирішила розмовляти там українською. І це, насправді, було так класно - коли і ти, і до тебе говорять лише українською. Не те, щоб я не любила російську мову, просто тільки зараз почала розуміти, наскільки ми недооцінюємо красу своєї рідної мови.
До речі, директори компанії, на запрошення якої ми туди і приїхали, французи. Це двоє молодих симпатичних хлопців, які перебуваючи в Україні трішки більше пів-року вже досить непогано говорять українською! І це, дійсно, вражає, особливо, коли знаєш, що в Україні повно українців, які за все своє життя так і не навчилися говорити українською. А тут україномовні французи, які у відповідь на мій комплімент в адресу їхньої української, здивовано зауважують мені, що типу "як же можна не вивчати мову, яка є однією з наймилозвучнішніх мов у світі?". Ох, можна хлопці, та ще й як можна. Поїдьте на схід України і самі в цьому переконаєтесь...
Про Васілій
Друге, що вражає вже не вуха, а серце, це патріотизм центральних українців. Буквально з літа з'явилася у мене така звичка - рахувати машини з українськими прапорцями, коли прогулююсь по рідному місту. Так от в Харкові доволі багато таких машин, але на Хмельниччині, Вінниччині та Черкащині їх ще більше. І не тільки машин, але й патріотично налаштованих людей. Майже в кожному тості звучить побажання миру, а замість привітання часто можна почути "Слава Україні!" Багатьох цікавлять настрої в Харкові, і хоча люди тут знаходяться далеко від війни, всі слідкують за новинами і в багатьох є знайомі, друзі та родичі, які знаходяться в зоні АТО. До Росії ставлення тут теж відповідне. Розповім один випадок, який стався під час другого семінару. Виступав представник однієї компанії та розказував про різноманітні сорти кукурудзи та соняшника. І ось він говорить: "А зараз я вам представлю новий гібридний сорт соняшника, який, думаю, вам сподобається, тому що назва в нього справжня українська, патріотична - Василь". На білому екрані всі бачать слайд з фото "патріотичного" соняшника, над яким написано VASILII. І тут фермерська аудиторія вибухнула обуреннями типу: "Який же це Василь, це ж Васілій! Називайте все своїми іменами! Це ж зовсім не українська назва!". Бідний виступаючий, вже й не радий був, що обізвав соняшник Василем, адже фермерів це зачепило не на жарт. Саме тому, на наступному семінарі український патріотичний сорт Василь став звичайним Василієм, і не привернув до себе абсолютно жодної уваги.
Містами та селами
Кожний день поїздки я прокидалася в одному місті, а засинала в іншому. Виснажливо? Так. Цікаво? Без сумніву, так. Мабуть, за ці чотири дні я побачила більше, аніж за останні кілька місяців разом взятих. Сотні нових облич, сотні кілометрів нових доріг та мільйон нових вражень. Однозначно, це варто тієї втоми та стресу, які переживав мій організм. І хоча в кожному місці я була практично проїздом і детально нічого так і не побачила, але певні думки про все побачене в моїй голові все таки склалися. Почну з селищ та містечок. Городок та Жашків - містечка районного значення. Ну що можу про них сказати? Звичайні українські містечка, такі ж напіврадянські, як і інші невеличкі містечка по всій Україні. Не те, щоб зовсім без цивілізації. Тут зустрічаються і сучасні кафе і гарні магазини, але загальна атмосфера переносить тебе у радянське минуле. Ну і дороги тут, особливо в Кароліні, невеличкому селищі на Вінниччині, мабуть, не зустрічалися з ремонтниками вже цілу вічність. На околицях містечок і в селищах багато бідненьких будиночків, що говорить про те, що люди тут живуть не сильно добре. Але й сміття ніде немає - все охайненько та чисто. Ще за якимось дивним збігом обставин в кожному містечку мені зустрічалося чи то кафе, чи то перукарня, чи то магазин під вивіскою "Вікторія". Що не кажіть, а люблять українці це ім'я)
Хмельницький та Вінниця - це вже трішки інша картина. Особливо Вінниця, так як Хмельницький я практично не бачила, а те що бачила, мене абсолютно не вразило - ну місто, як місто, нічого особливого. А от Вінниця вразила, хоча побачила я там не так вже й багато. Мені пощастило потрапити в центр міста, і в мене склалося таке враження, що я опинилася в міні Львові. Так само все охайненько і з нальотом старинки - бруківка, вежа, стильні покажчики з визначними місцями. І надзвичайно приємна атмосфера навколо. На жаль, була я там пізно ввечері, а в темряві фотограф з мене нікудишній, тому фото я вас в цей раз не потішу. Також я прогулялася величезним торговельним центром, який знаходиться прямо в центрі Вінниці. Там представлені фактично такі ж самі бренди, як і в нас в Харкові. А коли я побачила меню на англійській мові в нашому готелі та ресторані, де ми вечеряли, то я остаточно переконалася, що Вінниця - це далеко не провінційне місто. Отже, для себе вирішила - треба буде якось ще раз сюди приїхати в теплу пору, детальніше вивчити місто та обов'язково подивитися на знаменитий Вінницький фонтан Рошен, про який мені стільки розповідали і про який я до цього часу взагалі нічого не знала.
Окрему хочу написати про готелі. Всі готелі, в яких ми зупинялися можу без сумнівів радити кожному з вас. На жаль, забула назву готелю в Хмельницькому, але в Вінниці це був готель "Добродій", а в Жашкові - готель Жашківського кінно-спортивного комплексу. У номерах було все необхідне для комфортного проживання (за винятком фену, але я брала свій, тому це була не проблема). А готель в Жашкові так і зовсім вразив мене. Окрім розкішного інтер'єру вестибюлю та коридорів, в номері готелю Parade Allure мене чекав халат, неймовірний набір ванних дрібничок, включаючи одноразові зубні щітки та мочалки!!! (вперше зустріла таке в Україні), і навіть ваги. В коридорі стояла машина для автоматичної чистки взуття, на першому поверсі можна було пограти в боулінг, а меню в ресторані також було дубльоване англійською мовою. Перебуваючи там, враження було таке, що знаходишся де завгодно, але точно не в Жашкові . Ну і вид з вікна зранку теж неабияк порадував. Такої краси я давно не бачила: охайні ялиночки, притрушені снігом, а на горизонті шеренга білих дерев на фоні яскраво синього неба. Повітря там теж було неймовірне - свіже та чисте. Хоча кажуть, що влітку гостям готелю часто надокучають не зовсім приємні запахи - все-таки кінний завод як не як. Окрім високого рівня комфорту усіх готелів, де ми зупинялись, вражають ще й ціни на номери. Як для Харкова, то вони просто смішні. В Жашкові а стандартний номер прийдеться заплатити десь 500 грн. В двох же попередніх готелях ціни на номери знаходилися в районі 300 грн. за ніч. Куди там нашому Харків Пелес! |
| Шикарний номер в Хмельницькому... |
 |
| ...з суперським ліжком |
 |
| А це вже Жашків... |
 |
| ... з класною ванною кімнатою |
Отже, коротеньке резюме - з усього побаченого відкрила для себе лише Вінницю, і саме сюди хочу приїхати ще раз. Це й не дивно - Петро Олексійович а також Володимир Борисович постаралися, щоб зробити Вінницю схожою на справжнє європейське містечко. От би їм вдалося це зробити ще й в масштабах всієї крани... Та поки що особливих успіхів, на жаль, ми в цьому не спостерігаємо(
Далі буде...
Комментарии
Отправить комментарий