За роки незалежності у багатьох українців склалося таке враження, що депутат чи то районної, чи то обласної та й, взагалі, будь-якої ради - це такий огрядний дядечко десь за 50, а то й 60 років, у якого, як правило, є власний бізнес або за яким «хтось» стоїть і який в тій самій раді працює, перш за все, на своє благо або благо того хто допоміг йому туди потрапити. Довгий час таких депутатів була більшість. Правду кажучи, вони й зараз є, але молодь з усіх боків починає вливатися в політичне життя України, ламати «депутатські стереотипи» та відроджувати такі давно вже забутті багатьма українцями поняття, як порядність, чесність, справедливість та відповідальність. Мене звати Блажко Вікторія Юріївна, і я одна серед тих відчайдушних і сміливих молодих людей, які не побоялися кинути виклик продажній і корупційній системі влади і докласти всіх зусиль, щоб багата і процвітаюча Україна з утопії перетворилася на реальність.
Багато подорожуючи Європою, я все ніяк не могла зрозуміти, чому ми, українці, живемо так бідно і злиденно, хоча і земля у нас надзвичайно родюча, і природа неймовірно гарна, і люди переважно добрі, роботящі та чуйні. Довгий час я вважала, що справа у владі, яку ми обираємо. Але по мірі дорослішання, навчання та досвіду, я зрозуміла, що це не зовсім так. Наша влада є лише уособленням всіх нас і системи, в якій ми живемо. Вся ж справа саме в цій системі, яку вклали в наші голови і яку ми ніяк не можемо знищити, в системі, яка змусила нас добровільно відмовитися від свого права щось вирішувати в цій країні, змусила почувати себе німими, сліпими та безпомічними. Адже чим відрізняється європейці чи американці від українців? Тим, що вони не перекладають відповідальність за своє життя на когось іншого і самі діють; тим, що вони чітко знають, що держава працює на них, а не вони на державу, тому пильно контролюють роботу кожного держслужбовця і вміють відстоювати свої права.
Як людина, яка виросла неподалік від несанкціонованого сміттєзвалища в смт Пересічне, я дуже добре знаю, що це таке відстоювати свої права. Коли ти протягом 20 років прокидаєшся вранці і тобі в буквальному смислі цього слова немає чим дихати, ти починаєш розуміти, що якщо не почнеш щось робити, то тебе просто позбавлять життя. Тоді проти моєї родини та інших пересічан були місцеві чиновники, які направо й наліво незаконно видавали різним підприємствам дозволи на вивезення сміття, звісно, дуже добре заробляючи на цьому. Але ми повстали, і після місяця постійних чергувань, недосипань, погроз і нервувань все-таки зламали цю корупційну схему і домоглися закриття несанкціонованого сміттєзвалища. Це була перша серйозна перемога, яка допомогла мені зрозуміти, що народ в цій країні ще може і повинен сам вирішувати те, як йому жити.
Власне кажучи, я і вирішила іти в депутати, тому що не могла більше просто сидіти і спостерігати за тим, як купка злодюжок руйнують мою країну і мій рідний край, набиваючи грошима українців свої кишені і кишені своїх рідних. Також хотілося довести своїм деяким скептично налаштованим друзям, що гроші і зв’язки в Україні вирішують далеко не все, і що не маючи цього всього, але будучи молодою, розумною, чесною і цілеспрямованою людиною, активним членом своєї громади і патріотом своєї країни можна заручитися довірою людей і виграти вибори. Балотуватися я вирішила в селищну раду мого рідного смт Пересічне, а також в Дергачівську районну раду Харківської області. З цією метою стала членом ВО «Батьківщина», тому що новий Закон України «Про місцеві вибори» забороняв балотуватися до райради шляхом самовисування. «Батьківщину» обрала з двох головних причин: по-перше, тому що підтримую Програму даної політичної партії і, по-друге, тому що це одна з самих «чистих» (з огляду на депутатів-перебіжчиків) і стабільних партій в українському політикумі.
Всією своєю передвиборчою кампанією керувала сама. Дизайн і текст листівок розробляла і писала від душі і з любов'ю, тому недивно, що багато людей говорили мені, що в мене найкращі агітаційні листівки, які вони бачили. Сама ж їх і друкувала. Як виявилося, участь у виборах, навіть на місцевому рівні, далеко недешеве "задоволення" як для людини, котра отримує середню зарплатню і фінансує всі свої витрати сама, без сторонньої допомоги. Тому ні календариків, ні ручок, ні великих плакатів з моїм обличчям у мене не було, тому що для мене це було занадто дорого та й взагалі я вважаю це безглуздим витрачанням коштів, які можна направити на потрібніші речі. Розносила свої листівки також сама з друзями і родичами.
Навіть не знаю, що забрало в мене більше сил та емоцій: підготовка до виборів чи очікування їх результатів. Мабуть, все-таки друге, тому що стільки нервових ситуацій я пережила, поки точно не дізналася, хто і з яким результатом пройшов, і, саме головне, чи пройшла я. Чесно кажучи, я не мала якихось особливих сподівань на ці вибори, хоча в душі і вірила в свою перемогу. Справа в тому, що, по-перше, я балотувалася в перший раз і була відносно невідомою персоною для багатьох людей, значно програючи в цьому плані конкурентам-підприємцям та депутатам зі стажем, прізвища яких були у всіх на слуху. По-друге, партія «Батьківщина», від якої я балотувалась, в силу різних причин мала невелику підтримку серед пересічан. І, по-третє, нова система обрання депутатів, була настільки заплутаною та складною, що для того, щоб пройти в районну раду, мені був потрібен щасливий збіг ряду обставин. А цих обставин було немало. Спочатку мене не повинні були обрати депутатом Пересічанської селищної ради, тому що тоді я автоматично мала б відмовитися від депутатського мандату в райраді, звісно, якщо б його отримала. В результаті, з різницею всього в 9 голосів я поступилася своїм місцем в селищній раді своєму конкурентові. Потім, партія "Батьківщина" повинна була подолати 5%-й бар'єр на районному рівні. І вона його подолала, набравши 8,33% від загальної кількості відданих голосів виборців. І тільки тепер переходимо безпосередньо до голосування виборців. На своєму 17 виборчому окрузі я отримала 227 голосів, посівши почесне третє місце, за що дуже вдячна своїм виборцям. Наступна умова — мій рейтинг серед кандидатів від ВО "Батьківщина» (кількість відданих за мене голосів у відсотках) повинен був бути якомога вищим, щоб гарантувати мені отримання депутатського мандату. У підсумку я набрала 16,1% голосів виборців, що виявилося самим найкращим результатом по Дергачівському району і вивело мене на другу сходинку у рейтингу кандидатів після першого номера, який гарантовано проходив в райраду. Це, до речі, здивувало дуже багатьох людей як з моєї партії, так і з партій-конкурентів, і інтерес до моєї скромної персони різко виріс, що було зовсім неочікувано для мене.
Після цього почався період чуток та нервового очікування результатів. В певні моменти мені навіть здавалося, що мене нікуди не пропустять, адже для багатьох я була занадто молода і занадто невідома. Але цифри, а тим більше чесно пораховані цифри, річ досить уперта. І завдяки щасливому збігу обставин, власній роботі і, перш за все, завдяки ПІДТРИМЦІ ЛЮДЕЙ, які повірили в мене і віддали за мене свої голоси, мене було обрано депутатом Дергачівської районної ради. Таким чином я довела, що в Україні можна стати депутатом чесно, без підкупів, без зв'язків і без підтасовок!
Мені всього 29 років і, можливо, в чомусь мені ще бракує досвіду, але я готова працювати на благо Дергачівського району і моєї рідної України і готова нести відповідальність за свої дії. Я багато бувала за кордоном і вільно спілкуюся англійською мовою. Я бачила і знаю, як можна жити. Так, саме ЖИТИ, а не існувати. Я виросла в незалежній Україні, люблю й поважаю свою Батьківщину. Для мене духовні цінності людини, такі як мораль, справедливість, чесність, гідність і повага, значно превалюють над матеріальними цінностями. Розумію, що часом буде важко і, можливо, не все задумане вдаватиметься, але я буду навчатися і набиратися досвіду, я буду боротися за зміни, за справедливість і за краще майбутнє для кожного з нас, адже я ВІРЮ В СЕБЕ і ВІРЮ В УКРАЇНУ!
Комментарии
Отправить комментарий