Живые мысли

Я пам'ятаю, як миттєво зруйнувались Мої надії, мрії й сподівання А я ж бо від землі вже відривалась Та не судилося... Нове випробування На міцність, силу духу, віру в себе Коли життя в нокаут відправляє І ти побита вся лежиш та знаєш треба Боротись далі, доки сил ще вистачає Реальність вкоротила мої крила Безцільним знову стало існування Літати більше не могла і лиш ходила Занурюючись у дзвінке мовчання Та з кожним кроком зцілювалась більше Прекрасний  світ навколо відкривала І погляд мій ставав яснішим, ширшим Коли в священну пустоту я поринала І огортав мені тоді чарівний спокій В якому часу вже не існувало Під плавний ритм мелодійних кроків Я розчинялась в просторі й зникала А поверталась зцілена й щаслива Любов'ю сповнена, що без кінця та краю Вона приходила раптово, наче злива Змивала бруд і в тілі грала водограєм Отак блукаючи алеями й стежками І в дощ, і в сніг, і в вітер, і в тумани Я поступово відкривала...

Кожна зима, немов маленька смерть І кожен лютий фінішує самогубством Бо холоди руйнують душу вщент Й часо́м лиш смерть рятує від безумства Смерть так і не здійснених надій і сподівань Безглуздих мрій, бажань, планів на завтра Стрімкий потік життя змиває без вагань Стільки зусиль було докладено, а варто? Не народившись, щира відповідь вмирає А замість неї ллються з вуст потоки фальші Бреши, бреши, але ж душа все добре знає Вона терпляча й не влаштовує демарші Однак все має свій ліміт й терпцю пружина Яку стискаєш вперто, борючись з собою Одного дня стріляє і тебе твоя ж лавина Збудована з брехні й страхів ховає під собою І враз стає отруйним кожен подих Чим більше дихаєш, тим менше хочеш жити Тікати - не втечеш, змиритись - подвиг Який під силу лиш героєві зробити Прийняти і очистити прощенням душу  І відпустити всіх, хто засмутив чи зрадив Безжально внутрішнього ката вбити мусиш Бо він один стоїть у тебе на заваді ...